РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ
МОВИ
Плітко Валентина Лаврентіївна,
вчителька
української мови та літератури,
вчителька-методистка ЗШ І-ІІІ ст. №2
Світловодської міської ради
Кіровоградської області
Анотація: Стаття присвячена розгляду
особливостей розвитку мовленнєвих компетентностей на уроках української мови.
На сьогодні це досить актуальна проблема, бо цілеспрямована робота з формування
мовленнєвих компетентностей належить до одного з провідних навчальних завдань
Нової української школи, а рівень мовленнєвих компетентностей – це свідчення
особистісної розвиненості учня.
Ключові слова: мовленнєва компетентність,
особистість, спілкування, українська мова, творчість, словниковий запас,
спілкування, інформаційне середовище.
Якісні зміни, що
відбулися у свідомості громадян незалежної України, вимагають перегляду
стратегії шкільної мовної освіти – головного завдання сучасної освітньої
політики в державі. Зростання соціальної ролі молодої людини, її активне творче
самовиявлення зумовлюють необхідність формування комунікативно компетентної
мовної особистості, здатної вміло користуватися засобами мови в різних життєвих
ситуаціях, зберігати й примножувати цінності та ідеали народу [4].
Важливого значення
в розробленні теоретичного підґрунтя формування мовленнєвих компетентностей
учнів набули положення вітчизняних і зарубіжних учених Л. Виготського, М.
Жинкіна, І. Синиці, Л. Щерби. Педагогічні і методичні питання формування мовленнєвої
компетенції розробляли й сучасні вчені: В. Бадер, О. Біляєв, М. Вашуленко, І.
Ґудзик, Т. Ладижинська, Л. Мацько, В. Мельничайко, М. Пентилюк, Г. Шелехова.
У сучасних умовах
базової школи домінувальним є особистісна орієнтація навчання мови, що
передбачає забезпечення належних умов для різнобічного мовного і мовленнєвого
розвитку кожного учня, урахування його індивідуальних психолого-вікових
особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень.
Аналіз чинних
програм, здійснений з метою з’ясування, як вони забезпечують наступність і перспективність у
формуванні мовленнєвої компетентності учнів основної школи, дозволив засвідчити
комунікативну спрямованість програм для початкової й основної школи.
Формування
мовленнєвих умінь і навичок, набуття мовленнєвої компетенції під час засвоєння
мовної системи - це головні завдання навчання мови.
Мовленнєва
компетенція виявляється у виробленні вмінь користуватись усною і писемною
мовою, багатством її засобів виразності залежно від цілей та завдань
висловлювання і сфери суспільного життя.
Розвиток
мовленнєвої компетентності передбачає роботу з текстами різних стилів, типів і
жанрів мовлення, що реалізується у двох основних видах мовленнєвої діяльності
учнів: рецептивній (сприйняття, усвідомлення, розуміння, аналіз чужих текстів)
і продуктивній (створення власних текстів – переказів чи творів). До
рецептивної діяльності належать аудіювання і читання, до продуктивних –
говоріння і письмо.
Кожен учитель –
творча особистість і може самостійно творити мовленнєві ситуації, які б
спонукали учнів до спілкування, виходячи з теми уроку. І від того, як учитель
організує роботу, які форми й методи використовує на уроках української мови,
залежатиме ставлення школярів до її вивчення.
Сучасна концепція
національної освіти ставить перед учителем-словесником чітку вимогу: сприяти
формуванню національно-мовної особистості, яка характеризується свідомим
ставленням до мови, розвиненим мовленням, мисленням, інтелектом та володіє
вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами мови
– її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання,
читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної
компетентності. Недостатня сформованість комунікативних умінь та навичок учнів,
мотивації навчання зумовлюють посилення актуальності питання формування
комунікативної компетентності.
Це означає, що
вчитель має орієнтуватися на використання педагогічних технологій, за допомогою
яких не просто поповнювалися б знання й уміння, а й розвивалися такі якості
учня, як пізнавальна активність, самостійність засвоєння знань, уміння творчо
мислити, контролювати власне висловлювання тощо.
Комунікативна
компетентність є виробленою, розвиненою здатністю людини налагоджувати й
підтримувати необхідні контакти в суспільному спілкуванні; сукупністю знань,
умінь і навичок використання вербальних і невербальних засобів для адекватного
сприйняття й відображення дійсності в різних комунікативних ситуаціях; системою
набутого досвіду комунікативного спілкування [4].
Щоб спілкування
було ефективним, учителеві потрібно сформувати в учнів розуміння ситуації;
забезпечити оптимальні умови спілкування; варіювати фактори й самі ситуації;
залучати досвід учнів; переносити сформовані уміння й навички в нові ситуації
[1, 3].
Комунікативна
функція мовлення передбачає використання мови для повідомлення іншим інформації
або спонукання до дії. Її роль у загальному розвитку дитини пов'язана зі
спрямованістю на формування системи знань і міркувань шляхом присвоєння
соціального досвіду в різних видах діяльності та забезпеченням саморегуляції
особистості в плануванні та здійсненні цієї діяльності, а також регулюванні
взаємодії з оточуючими [3].
Комунікативна
компетенція передбачає володіння мовленнєвими уміннями й навичками, необхідними
для спілкування, сукупність знань про норми й правила ведення природної
комунікації. Формуючи компетентну особистість, учитель повинен:
-
закласти міцний фундамент – збагатити знаннями;
-
дати обтяжний словниковий запас;
-
навчити вільно висловлювати думки;
-
виробити вміння аналізувати, синтезувати, класифікувати
події й оцінювати їх, маючи при цьому власну думку;
-
навчити орієнтуватися у великому потоці інформації,
вибирати з нього основне.
Для формування
комунікативної компетентності учитель має використовувати можливості
продуктивного навчання, зокрема:
1. Розвиток
культури мовлення.
2. Обговорення
проблеми.
3. Формування
власної точки зору. Уміння презентувати свій продукт.
5. Можливість для безпосереднього
спілкування.
6. Адекватне
ставлення до критики.
7. Стимулювання
критичного ставлення до себе.
8. Уміння адаптуватися
в мовному середовищі [2].
Інтерес в учнів
викликають ситуації, засновані на уяві. Наприклад.
1. Уявіть ситуацію.
Напередодні літніх канікул ви зустріли друга/подругу. Обговоріть свої плани на
літо.
2. Уявіть, що,
ставши дорослими, ви зустріли одно- класника/однокласницю. Розкажіть один
одному про зміни у вашому житті, характері, вподобаннях, ціннісні орієнтири.
3. Уявіть, що ви
стали відомою в країні людиною (подумайте, ким саме) і вас запросили дати
інтерв’ю на впливовому українському телеканалі. Продумайте і запишіть 5
найважливіших запитань, на які ви хотіли б відповісти (наприклад, ким мріяли
стати в дитинстві, чим привабила вибрана професія, яких знань і вмінь вона
потребує, про плани на майбутнє, про вподобання, про друзів та ін.). Розіграйте
діалог із сусідом по парті [1, 6].
Створення умов для
формування освіченої, духовно багатої особистості, входження у сферу суспільних
взаємостосунків, гуманізація освіти, підвищення цінності інтелектуальної праці
– вимога сьогодення, без реалізації якої неможливо уявити завтрашнього
випускника як компетентісної особистості.
Сьогоднішній учень
– продукт інформаційного середовища, тому й не просто його зацікавити художнім
твором, а тим більше – теоретичними відомостями про нього, розкрити йому
багатство слова як витвору мистецтва, неповторність і красу рідної мови,
прищепити любов до понять, що асоціюються з образом Батьківщини, допомогти зрозуміти
важливість комунікативних умінь і навичок [2].
Ось і постає перед
учителем, зокрема української мови і літератури, проблема, як побудувати урок,
на якому б можна було максимально залучити дітей до співпраці, активізувати їх
навчально-пізнавальну діяльність як запоруку міцних знань та формування
мовленнєвої компетентності.
Говорячи про
сучасні методи, форми й прийоми навчання, в першу чергу маємо на увазі,
звичайно, нестандартні уроки, що є складовою частиною інноваційних технологій,
жодна з яких неможлива без урахування загальноприйнятих методів навчання:
-
інформаційно-рецептивного;
- репродуктивного;
-
проблемно-пошукового..
Створення
проблемних ситуацій на уроці – це давно відомий прийом, але в умовах
нестандартних інноваційних технологій він зазнав суттєвих змін. Проблемна
ситуація, створена вчителем, є рушієм мислення, джерелом творчого пошуку,
викликає певний психічний стан учня й допомагає йому усвідомити суперечність
між необхідністю виконувати завдання і неможливістю зробити це з тими знаннями,
які він має. Усвідомлення цієї суперечності пробуджує потребу пошуку нових
знань.
Використання
проблемних ситуацій як засобу активізації пізнавальної діяльності, а також
формування комунікативних компетентностей, де основним механізмом виступає
розвиток критичного мислення, є доцільним і сприяє підвищенню ефективності
освітнього процесу загалом.
Таким чином, у ході
реалізації своїх комунікативних цілей людина усвідомлює не тільки можливості
теперішнього часу, а й можливості майбутнього; мотиваційно-потребова сфера
збагачується мотивами та цілями з майбутнього проекту Я. При цьому перспектива
Я в онтогенезі поступово актуалізується у процесах: відчуття і самовідчуття;
пізнання та самопізнання; ставлення та самоставлення; розуміння та
саморозуміння і співзначення (співрозуміння) [5. 26].
Питання формування
комунікативних компетентностей учнів за допомогою ситуативних завдань сьогодні
обумовлюється тими нововведеннями, які сталися за останні роки в процесі
викладання шкільних дисциплін. Ситуативні завдання покликані активізувати
процес пізнання через моделювання ситуації. Інтелектуальна, вольова й емоційна
сторони пізнавального інтересу становлять єдине ціле. Активна вольова
діяльність можлива тоді, коли процес навчання викликає в учня позитивне
емоційне ставлення до матеріалу, що засвоюється, спонукає його до різноманітної
діяльності, вольового напруження.
Застосування різних
за змістом і формою творчих завдань ситуативного характеру в процесі вивчення
фонетики, граматики й правопису, а також синтаксису беззаперечно сприяє
виробленню комунікативних умінь і навичок школяра.
Пошуково-дослідницькі
завдання випереджувального характеру в аспекті інноваційних технологій – це ще
один із шляхів формування комунікативних компетентностей, зокрема на уроках
мови і літератури в старших класах.
Нестандартні види
роботи, методи, які стимулюють пізнавальну діяльність учнів, відкривають для
них можливість відчути себе не лише співучасником навчального процесу, а й бути
його творцями. Інновації в навчальному процесі – це вимога сьогодення, адже
живемо в такому інформаційному просторі, який так чи інакше висуває вимоги до
вчителя не заперечувати, а вміло використовувати його ресурси.
Вдало підготовлена
учнями презентація – це не лише свідчення їх здатності користуватися послугами
Інтернету, а й уміння зорієнтуватися в «морі» інформації і відібрати
найсуттєвіше, щоб зацікавити однолітків, викликати інтерес, проілюструвати
власний рівень компетентності з певного питання.
Працюючи над
формуванням мовленнєво-комунікативної компетентності учнів, треба пам’ятати, що
характерною особливістю цієї методики є те, що вона орієнтована на розвиток
здатності ефективного спілкування в різних соціальних ситуаціях [2].
Комунікативна
компетентність – один із пріоритетних видів компетентностей, які формуються в
процесі навчання мови і літератури, тому розглядати її як засіб формування
особистості без зв’язку з іншими компетентностями неможливо.
Використані джерела:
1.
Бондаренко Н.В. Ситуаційні вправи на уроках української
мови. Українська мова і література в школі. 2017. № 2. С. 2 – 7.
2.
Ганна Ваня
Формування комунікативної компетентності учнів на уроках української
мови і літератури URL: https://op.ua/pedclass/tezi-konferenciyi/formuvannya-komunikativnoyi-kompetentnosti-uchniv-na-urokah-ukrayinskoyi-movi-i-literaturi (дата звернення 20.08.2022)
3.
Кордонець В. В.
Психологічні особливості комунікативної функції мовлення: автореферат дис. ...
канд. псих. наук.: 19.00.01 / Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова.
Одеса, 2016. 21 с. URL: http://pub.onu.edu.ua/images/specrada/k4105107/kordonets_avtorefer.pdf (дата звернення 20.08.2022)
4.
Мамчур Л. І.
Розвиток мовленнєвої компетентності – необхідна умова ефективного формування
комунікативної компетентності учнів / Л. І. Мамчур // Актуальні проблеми
прикладної лінгвістики : матеріали Міжнародної інтернетконференції (24–26
квітня 2012 р.). – Умань, 2012. – С. 27–32. URL: https://dspace.udpu.edu.ua/bitstream/6789/6388/1/Mamchur%20L.%20Rozvutok%20movnoi%20osobustosti.pdf (дата звернення
20.08.2022)
5.
Омельченко І. М.
Сутнісні модуси категорії «комунікативна діяльність» у дискурсі постнекласичної
психології. Психологія і особистість. 2017. ғ
1 (11). С. 25–40. URL: https://lib.iitta.gov.ua/710453/1/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%20%D1%96%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82_2018.pdf (дата звернення 20.08.2022)
